Шановні колеги!

Пропонуємо Вашій увазі тези доповіді, яку представив на Конгресі НАМ - 2009 директор Центру антикризових досліджень Ярослав Жаліло.

Економічна криза, яка набула розвитку в Україні, починаючи з вересня 2008 року, здобула всеохопних вимірів, розповсюдившись на грошово-кредитну, фіскальну, соціальну сфери, невпинно погіршуючи соціальне самопочуття та очікування суб’єктів ринку й пересічних громадян.

За даними Держкомстату, за перші чотири місяці року спад промислового виробництва порівняно з аналогічним періодом минулого року склав 32 %, експорту – 40 %, будівельних робіт – 56 %. Експертні оцінки спаду ВВП в першому кварталі року перевищують 20 %.

Постає закономірне питання: чи є перераховані проблеми лише наслідком потужної свтової фінансової кризи, чи вони є логічним розвитком внутрішніх суперечностей, накопичених в Україні, для яких світова криза стала лише «спусковим гачком»?

Підґрунтям економічної дестабілізації в Україні стали довгострокові системні суперечності:

-          надмірна частка споживання та недостатні обсяги нагромадження в умовах нерозвиненості внутрішнього ринку, що призвело до необхідності покриття надлишку внутрішнього попиту за рахунок випереджаючого зростання імпорту, а відтак – стабільного погіршення сальдо зовнішньої торгівлі та ризиків валютної дестабілізації;

-         інституційна нерозвиненість фінансової системи та вузькість механізмів рефінансування банківської системи, що обумовило активний вихід комерційних банків на зовнішні ринки запозичень, причому використання споживчих кредитів зосередилося насамперед на придбанні товарів імпортного асортименту та в іпотечному сегменті ринку;

-         несприятливі умови для довгострокового інвестування, що обумовило переважаючу інвестиційну привабливість секторів з високою ліквідністю та якнайшвидшим обігом коштів, випереджаючі темпи інвестування в сектори, які здійснюють перерозподіл сукупного продукту, над інвестиціями у виробництво;

-         концентрація експортної спеціалізації України на невеликій кількості товарних груп при зростанні відкритості економіки, що сформувало високу залежність економічної динаміки та фінансового становища від кон’юнктури зовнішніх ринків.

В останні роки,  у світлі наростання кризових явищ у світовій економіці, не лише не відбувалося системних дій щодо подолання зазначених суперечностей, але й було припущено низку прорахунків в економічній політиці, які призвели до посилення кризових проявів:

-         зберігався високий рівень фіскального вилучення коштів на потреби споживання: у 2008 р. видатки зведеного бюджету України зросли на 36,8 % (торік – на 29,0 %), видатки соціального спрямування – на 60,2 % (торік – на 16 %). Водночас капітальні видатки збільшились на 6,4 % (торік – на 57,7 %), відтак фіскальна політика відігравала гальмівну роль щодо інвестиційних процесів;

-         відбувалося затягування запровадження дієвих заходів щодо регулювання зовнішніх запозичень вітчизняних суб’єктів господарювання, що обумовлювало ревальваційний тиск з боку припливу на ринок «коротких грошей» й, зрештою, спричинилося до надмірного нагромадження зовнішніх зобов’язань, що погіршило фінансову надійність позичальників;

-         під впливом тимчасових тенденцій на валютному ринку та з міркувань запобігання інфляційним тенденціям навесні 2008 р. було прийнято рішення про офіційну ревальвацію гривні, а НБУ не протидіяв подорожчанню гривні на валютному ринку значно вище за офіційний курс;

-         в умовах перевищення фіскальних надходжень над запланованими (значною мірою, через перевищення інфляційних орієнтирів) не було прийнято рішень щодо напрямків ефективного витрачання фіскального надлишку, відтак відбулось заморожування суттєвої частини коштів на єдиному казначейському рахунку, що вело до поточної демонетизації економіки, проте водночас – формування інфляційного монетарного «навісу».

Отже, можемо констатувати, що світова фінансова криза лише пришвидшила кризу неефективної моделі економічного розвитку, вивела на поверхню її генетичну недієздатність. Експортоорієнтована модель економічного зростання з переважанням низько технологічного експорту виявилась вельми вразливою щодо спалаху світової кризи і раптових змін кон’юнктури на світових ринках. В умовах падіння зовнішнього попиту адаптаційна реакція економіки у вигляді девальвації гривні виявилася неефективною, й негативний ефект скорочення експорту виявився домінуючим щодо негативного впливу на загальну економічну динаміку.

А отже, спроби виходу з кризи в межах колишньої моделі безперспективні.

Активним негативним чинником, який зробив свій внесок в дестабілізацію економічної ситуації, стало наростання політичної кризи восени 2008 року. В той час, як прояви світової фінансової кризи вимагали оперативних узгоджених фахових рішень гілок влади, політична криза знижувала дієздатність останньої, посилювала песимізм суб’єктів ринку в оцінках перспектив розвитку кризових явищ, підвищувала інфляційні очікування, обумовлювала подальше зниження інвестиційної привабливості економіки.

Орієнтація економічної політики на здобуття прихильності електорату в умовах прискореного повторення політичного циклу обумовила нехтування цілями розвитку та структурної модернізації, які подекуди вимагали прийняття непопулярних рішень.

Реальністю стало пряме використання кризових явищ чи негативних інформаційних інтервенцій щодо них в якості «політичної зброї» політичних супротивників.

Слід, водночас, уникати ілюзії щодо того, що можливо спершу вирішити кризові питання в політичній сфері, а вже потім – в економічній. Політичні катаклізми в Україні, ще з періоду «помаранчевої революції», мають потужне економічне підґрунтя, й домовлятись про вирішення ключових проблем кризової економіки доведеться в рамках існуючих політичних реалій.

Проведений аналіз дозволяє виявити оптимальні напрямки та дієві інструменти антикризової політики. Першочергові заходи антикризової політики мають, на нашу думку, включати:

- заходи щодо стабілізації фінансової системи;

- заходи щодо валютно-курсової стабілізації;

- сприяння пожвавленню економічної активності та запобігання економічному спаду;

- заходи щодо відновлення керованості національної економіки.

Перше. Щодо стабілізації фінансової системи.

Завданням монетарної політики НБУ має стати поєднання стабілізації фінансової сфери та забезпечення достатньої пропозиції грошових ресурсів за жорсткого контролю за структурою їх використання. Має бути врахована потреба збільшення грошової пропозиції, виходячи з суттєвого зменшення швидкості обороту грошей через економічний спад. Від використання поняття «емісія грошей» в якості інструмента залякування потенційного електорату слід перейти до запровадження виважених інструментів каналізації емісійних ресурсів НБУ на цілі відновлення фінансової збалансованості та економічної активності, в першу чергу – цільового рефінансування комерційних банків.

Для цього необхідно удосконалити інструментарій регулювання ліквідності комерційних банків та структуризації збільшення грошової пропозиції. Відновлення кредитної функції банків є визначальним пріоритетом. Посилене рефінансування комбанків чи їх рекапіталізація, в тому числі – з коштів МВФ, як максимум, посилять їхню платоспроможність, проте не принесуть якісних змін без формування сегменту «довгих грошей». Це можна зробити як шляхом створення спеціалізованих інвестиційних банків, так і запровадженням спеціальних правил інвестиційного кредитування для інших фінансових установ.

Друге. Щодо валютно-курсової стабілізації.

В найближчому майбутньому є підстави очікувати збереження потужних чинників впливу на динаміку валютного ринку України, пов’язаних з періодичним розбалансуванням попиту та пропозиції, спекулятивними мотивами поведінки суб’єктів, в тому числі – ажіотажним попитом на іноземну валюту. За таких умов лібералізація валютного ринку в кризовий період цілком ймовірно може спричинитися до різких курсових коливань. Завданням курсової політики в Україні має стати збереження протягом 2009 року курсу гривні на рівні, близькому до досягнутої у першому кварталі 2009 р. проміжної рівноваги.

Реалізація такого завдання могла б бути відносно нескладною в разі проведення жорсткої монетарної політики. Проте, як було показано вище, стійке погіршення становища у фінансовому секторі держави вимагає здійснення цілеспрямованих проактивних монетарних кроків, які можуть створювати ризики дестабілізації на валютному ринку. Відтак застосування комплексу заходів щодо регуляторного стримування надмірних курсових коливань є припустимим. Доцільним є проведення додаткових консультацій з МВФ щодо врахування вищезазначеного та внесення відповідних змін до умов Меморандуму щодо надання кредиту standby.

Третє. Щодо сприяння пожвавленню економічної активності та запобігання економічному спаду.

Значна глибина та багатовимірність кризових проявів в Україні доводять неможливість досягнення більш-менш тривкого ефекту лише за рахунок заходів стабілізації, які здійснюються у вузьких монетарній, валютно-курсовій чи фіскальній сферах. Без відновлення позитивної динаміки економічної активності заходи макрофінансової стабілізації спроможні втягнути економіку у колаптичне самовідтворення економічного спаду. Відтак антикризова політика повинна будуватися за принципом не «стабілізація, потім – зростання», а «стабілізація - через зростання». Отже, вже серед першочергових заходів мають міститися кроки, спрямовані на створення підґрунтя економічного пожвавлення за двома основними напрямами:    

- збільшення внутрішнього попиту: уникнення зменшення видаткової частини Державного бюджету, вжиття заходів щодо розбудови внутрішнього ринку, активізація заходів щодо регулювання та обмеження небажаного імпорту, заохочення припливу в Україну прямих іноземних інвестицій;

- активізація експортної діяльності: реалізація позитивного потенціалу девальвації гривні за рахунок зрушень у структурі експорту з України через використання фінансових, правових, інформаційних, дипломатичних важелів.

Четверте. Щодо відновлення керованості національної економіки.

Досягнення макрофінансової стабільності та створення сприятливих умов для економічного пожвавлення вимагають посилення державної політики, спрямованої на забезпечення ефективності ринкових механізмів: гарантування дотримання правових норм, запобігання недобросовісним діям економічних суб’єктів, насамперед – монополістів, забезпечення дієвих заходів щодо захисту прав власності та запобігання рейдерству, здійснення жорстких заходів щодо зниження рівня корупції в органах державного управління тощо.